«Душа – се конвалія ніжна». К 135-летию со дня рождения поэтессы Кристины Алексеевны Алчевской

На початку ХХ століття в сузір’ї імен молодих письменників спалахнула зірка талановитої поетеси, прозаїка, авторки драматичних поем, літературного критика й перекладачки Христі Алчевської.

Христина Олексівна Алчевська народилась 16 березня 1882 року в Харкові. Батько її, Олексій Кирилович, до цієї пори встиг зробити стрімку кар’єру від власника маленької чайної крамнички до великого промисловця і банкіра. Вже через кілька років після відкриття лавки в Харкові Олексію Кириловичу вдається створити, разом з діловими партнерами, одне з перших в Росії Товариство взаємного кредиту, а через рік – другий в Росії банк взаємного кредиту – Харківський торгівельний банк. 

Все це говорить про неабияку підприємницьку хватку, тому зрозуміло, що через деякий час Алчевський стає найбільшим в Росії банкіром. Олексій Кирилович стає ініціатором першого в Росії пам’ятника Тарасу Шевченко (скульптор академік, професор Петербурзької Академії мистецтв В. Беклеміщев), якій встановив в Харкові на території свого маєтку, допомагає своїй дружині відкрити першу недільну школу для робочих.

Мати Христина Данилівна усе своє життя присвятила просвітницькій діяльності. Організовує жіночу недільну школу – підпільно у себе вдома і тільки в 1870 році відкриває в Харкові, де мешкала родина Алчевських, офіційну недільну школу для дорослих. У цей ж час пише й видає бібліографічний покажчик «Что читать народу?» у трьох томах, який Лев Толстой назвав «прекрасным». Алчевська активно листується з Чеховим, Достоєвським, Успенським та іншими письменниками. В 1889 році Христину Данилівну обирають віце-президентом Міжнародної ліги просвітництва. Завдяки таким батькам, зрозуміло чому, всі їх шестеро спадкоємців стали воістину геніальними людьми.

Старший син Дмитро захистив кандидатську дисертацію зприродничих наук, володів віолончеллю й гарно малював. Талантом живописця володіла його сестра Ганна, яка закінчила Харківську художню школу. Саме Ганна скріпила шлюбними узами два відомих прізвища – Алчевських й Бекетових, ставши дружиною архітектора Олексія Бекетова (архітектор готелю «Ореанда» в Ялті). Другий син Григорій отримав освіту на фізико-математичному факультеті Харківського університету і в Московській консерваторії з класу композиції й вокалу. Він став відомим музичним критиком й педагогом, створив чимало музичних творів у різних жанрах. Саме Григорій є автором популярних на початку ХХ століття обробок ряду російських і українських народних пісень і романсів, у тому числі,романсу на слова своєї сестри Христини «Душа – се конвалія ніжна». Ще один з синів родини Алчевських – Микола, мав неабиякі літературні здібності. Він автор декількох романів, театральний критик, а також автор першого українського радянського «Букваря».

Молодший з синів Алчевських – Іван, хотів стати сільським вчителем, як його мати, але смерть батька, змінила його плани, тому після закінчення природно-історичного відділення фізико-математичного факультету Харківського університету проходить закрите прослуховування у Великому театрі в Москві, після чого почав виступати на сцені Маріїнського театру в Петербурзі.

Наймолодша з дітей Христина, була названа в честь матері, яка віддала її не тільки своє ім’я, але і всю душу. Христина Олексіївна стала відомою українською поетесою. Звичайно, що маючи таких батьків, Христі не довелося з юних літ заробляти на прожиття. Спочатку було навчання у так званій домашній школі, потім у Харківській Маріїнській жіночій гімназії, у 1900-1902 роках – на вищих педагогічних курсах в Парижі. Великою вчителькою дівчини завжди була мати: саме вона вперше відкрила доньці світ вітчизняної і світової літератури. І вже під впливом Т. Шевченка й І. Франка в душі юної Алчевської проростав корінь літературно-естетичного смаку майбутньої поетеси.

Також значну роль в формуванні молодої поетеси відіграло її спілкування з письменником Б. Грінченком, харківськими літераторами: Г. Хоткевичем, Олександром Олесем, Михайлом Обачним (Михайло Косач – старший брат Лесі Українки) і Грицьком Григоренко (Олександра Судовщикова – дружина М. Косача), а також П. Кулішем й М. Вороним, які часто збиралися в домі Алчевських. Це був цвіт тогочасної інтелігенції, і юна дівчина переймалася її турботою про теперішнє та майбутнє народу, про дальший поступ культури.

Свої перші вірші та оповідання російською мовою десятирічна Христя помістила в рукописному журналі «Товарищ», а з кінця 1902 року починає друкуватися в періодиці, літературно-мистецьких альманахах. В юності Алчевська створила свій світ, де найважливіше місце надавалось літературі й саме тоді вона пише виключно російською мовою. Однак на зламі ХІХ та ХХ століть її захоплення українським письменством та знайомство з деякими літераторами спонукало юну Алчевську спробувати свої сили в поезії українською мовою. Поетична душа Христі Алчевської продовжувала «шукати себе в слові». З-під її пера одна за одною виходять нові поетичні збірки: «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910), «Пісня життя» (1911), «Вишневий цвіт» (1912), «Пісні серця і просторів», «Моєму краю» (обидві 1914), «Сльози» (1915), «Встань, сонце!», «Мандрівець» й «Грёзы» (всі 1916). Разом з тим Христя Алчевська впевнено опановувала й інші жанри літератури. 

Залишила слід в лірико-психологічній прозі, драматургії. Активно працювала як перекладач, збагачуючи українську літературу кращими зразками російської та французької літератури. Особливо цінним її внеском у літературу є переклади романів Віктора Гюго «93 рік», «Трудівники моря» та інші. Дбаючи про популяризацію українського письменства, переклала деякі твори Тараса Шевченка, Івана Франка та Павла Тичини французькою мовою.

«Моє ім’я з літератури вже не викинути ніяк», – писала на схилі літ Алчевська. Мевою (тобто чайкою) Христю назвала Ольга Кобилянська. Для талановитого прозаїка з Буковини Ольги Кобилянської творчість її молодшої посестри асоціювалась насамперед з безмежним морським простором, якого їй так і не довелось побачити. Цьому сприяло, мабуть, і те, що перший лист від Христі Алчевської разом з її світлиною вона отримала із загадкової Ялти, яку вона уявляла з творів та листів своєї подруги Лесі Українки. 

Дійсно, Південний берег Криму для Христі Алчевської став її другою домівкою, оскільки тут, у Кікінеїзі, розташувався маєток її родини, а пізніше вона неодноразово приїжджала в Алушту, на дачу до сестри Ганни. Саме тут, можливо, талант поетеси набув самобутності, характерних рис творчого стилю, що дозволив їй знайти своє місце в історії українського письменства.
Неодноразово Христя Алчевська разом з матір’ю зупинялась в ялтинських готелях, зокрема в найфешенебельнішому з них – «Росія». Але частіше споглядала кримську природу в Кікінеїзі, де в 1886 року придбав землю її старший брат Дмитро Олексійович.

Інша дача, на якій часто відпочивали члени родини Алчевських, належала архітектору Олексію Миколайовичу Бекетову, чоловікові Ганни Алчевської. Її побудували в Алушті посеред розкішної рослинності, поблизу моря. «Так сумирно злітає зараз вечір кругом на мімози й кипариси кримські, на спокійне, безмежне море...», – читаємо в одному з листів Христі Алчевської.

Талант поетеси найповніше проявився в ліричнім краєвиді. Чільне місце у мотивах її по-жіночому ніжних віршів-акварелів належить Південному берегу Криму, який вона часто подає немов з висоти польоту меви. Майже в кожному з дванадцяти її збірників простежуються південнокримські мотиви, деколи вказуються місце створення віршів.

1929 року, перебуваючи на відпочинку в Гурзуфі, Христя Алчевська написала поезію, в якій ще раз підкреслила свою спорідненість з кримським побережжям:

Мені зрідні осяйне Чорне море:
Мов океан, весела й вільна я,
Із краю в край, де поле і де гори,
Луна мій спів, літа душа моя.

І вічно юні думи без вагання
Біжать і йдуть, і товпляться в мені,
І, як орли, щезають вдалині,
І в душах будять бурні хвилювання.

Це був останній кримський вірш поетеси. Через два роки в Харкові вона закінчить свій земний шлях.

Алла Фролова